Сьогодні годинник життя відраховує 25 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля.

Весна 1986 року в Україні буяла первоцвітом садів, оспівана у веснянках нашими предками, вона проходила по нашій рідній землі, як завжди квітуча і ошатна. Це пора, коли сонце пригріває особливо ласкаво, коли в повітрі пливуть терпкі пахощі, настояні на мареві квітучих садів. Пора надій і чекань, пора юності і любові.

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще з вечора під вихідні природа подарувала гарну погоду.

Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже давно не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди.

І сьогодні, дзвін скорботи, що став символом чорнобильського лиха, уже 25 років б’є на сполох, на тривогу, разом з тим закликаючи нас до розуму.

На збір-реквієм до 25-річниці Чорнобильської катастрофи до нашої школи завітали: секретар районної газети «Світлиця», переселенець з чорнобильської зони – Єфименко А.М. та ліквідатор аварії на ЧАЕС, який працював у складі військ дезактивації – Ганжа М.І. Микола Іванович розповів учням про те, як 25 років йому довелося займатися дезактивацією у Зоні відчуження, закликав дітей бути патріотами своєї країни, берегти екологію рідного краю.